Казка про те звідкіля взялися козаки - характерники.

     Якось,кілька років тому,  приємного липневого дня сидів собі я на Хортиці, біля нашого «чарівного возика» та потроху різьбив з дерева якийсь Образ. День як день, все як завжди – машини на стоянці приїжджають – виїжджають, автобуси стоять в очікуванні своїх пасажирів які пішли на екскурсію. Сиджу собі в тіні під акацією, життям насолоджуюся а тут підходить до мене якийсь чолов'яга з блаженними очима – подивився вироби мої, похвалив а потім завів таку собі   високонаукову розмову – я, каже, з Харковської області приїхав, з одного містечка, а там у нас в містечку  був колись монастир де був центр козаків - характерників... а козаки-характерники вони такі були,ну прямо такі... прямо  як в Шаоліні, навіть ще крутіше -  були такі що  астральним карате володіли і голими руками ворожі навали зупиняли…

Чогось піднялося в мені велике роздратування бо схожої маячні я чув і чую багато таки, але стримався і ввічливо так запитую – «Як що, Ви, шановний, так багато про це знаєте то поясніть мені будь ласка, що значить слово «батава»?» – Кліпає дядько своїми блаженними очима і каже що нічого такого не чув...То я і розповів йому що батава це переінакшене з французької мови «батальйон де каре» - був такий піхотний стрій, в часи  пізнього  середньовіччя,  який зупиняв великі кінні підрозділи і був знаний вояками  по всій Європі.. Ось,  кажу, уявить собі – летить по степу кінна татарська орда – десять тисяч вершників з довгими списами,в бронях, з шаблями та лукам... летить лава,  велика кількість людей та коней, своєю масою все з свого шляху змітає... Як її зупинити? Астральним карате? Голіруч? От і навчилися козаки тій батаві – стали шикуватися щільно один до одного - у одного довгий спис а у другого мушкет який заряджався зразу кількома кулями і ствол мав такий  довгий що дія пострілу була  страшенно руйнівна і майже ніякий панцир  від цього захистити не міг.  Козаки довгими списами зупиняли кінноту а з мушкетів на близької дистанції розстрілювали,  перші стріляли а задні заряджали та передавали мушкети переднім – виходив ефект живого кулемета який ту страшну кінноту нищив…Чули про таке? - питаю. - Ні, каже, не чув. -  А про що чули? -  мовчить дядько і оченятами своїми блаженними кліпає..Ось тут я і розповів в перший раз цю казочку про козаків –характерніків . І за останні роки розповідаю її доволі часто бо блаженних яку тулять маячню несусвітною поки не меншає.

     Було то давно коли гирло Дніпра було під Османською Портою, стояла там фортеця турецька Ачи-Кале (Очаков), в гирлі були натягнуті поперек великі залізні ланцюги, таємно стояли батареї великих гармат, кінні роз'їзди патрулювали степ. Все для того щоб буйні  запорізькі козаки в Чорне море не вирвалися і великої біди прибережним містам не накоїли…Ось прислали на керівництво всім цім господарством з Стамбула нового пашу. Не можу напевне сказати за які-такі заслуги і досягнення його сюди призначили але припускаю що скоріш за все в якості покарання бо таки була це для столичного паші  глуха окраїна великої імперії і крім татар та козаків тут майже нікого  не було і подивитися ...  То сидить паша,нудиться. Нудився, нудився деякий час але тут прийшов до його якийсь впливовий  в тих місцях чоловік з цікавою пропозицією і розвеселив таки пашу неймовірно – ось, каже, чувал з червінцями,  як що такого - то дня через гирло пропливуть в море козаки то отримаєш ще один такий…Як там вже паша це питання вирішив напевно сказати не можна  - може караульним анаші  якісної підкинув  а може опіуму, а може просто наказав вартовим в інший бік дивитися але таки тихенько пропливли човни з козаками в Чорне море.
  Ох і погуляли козаченьки! – там щось підпалили, там щось пограбували, там полону набрали і в Західній Грузії продали а повернулися через кілька місяців через море Азовське на Молочний лиман. Піднялися на човнах в верхів’я річки  Молочна. А як далі? Від верхів’я Молочної до Січі шлях не такий вже короткий і все по територіях на яких живуть татари Джамбулакської Орди. Знову ж таки багато людей через степ непомітно пройти не можуть – видно здалеку – а степом отари ходять, мисливці полюють та і сторожа комонна теж їздить…Але таки пройшли козаки через степ бо мурзі, який тією ордою керував, теж  життя повеселішало  а в кисеті  побільшало…Ось так повернулися козаки до Січі, здобич поділили і почали собі пити-гуляти і життю радіти.
  А до паші в Очаків корабель прийшов з Стамбула і привіз для перевірки якогось таки суворого турецького вповноваженого. От той вповноважений пашу і питає – Все в тебе перевірив – все добре і артилерія, і кавалерія,  і піхота але як козаки в море пропливли? – О Аллах ! – відповідає паша – урус-шайтан, розумієш.,.  чаклуни козаки-характерники   хоробрим  воїнам  пророка очі відвели  і в море чи пропливли чи то на летючих човнах перелетіли (і скоріш за все вповноваженого теж великим кисетом з грошима обрадував).
  Приїхали і до мурзи від хана Кримського з запитанням – як це по твоїй землі козаки туди-сюди ходять і ніхто їх не бачачись? Ох! – каже мурза – урус-шайтан, козаки-характерники чаклують так що їх ніхто не бачить серед степу рівного... Та думаю що перевіряючи  теж порадувалися важкому гаманцю.
То так і повелося – плавали урус-шайтани характерні в море мимо турецьких батарей і ходили через відкритий степ серед татарських патрулів і ніхто їх не бачив і не чув бо були вони великими чаклунами та ведичними магами…І слава їх навіки залишилася.

Послухав мене той блаженний дядько, потилицю почухав, очима просвітленими  покліпав та сумно і мовчки пішов собі на посадку в свій автобус. Оглянувся я навколо – сонечко світить, пташки співають, рай божий навкруги – і взявся різьбити далі та  думати що тепер  з цією казкою робити. Ось і надумав вам її розповісти...

P.S/ На  світлині приведений уривок з книги  18-го сторіччя"Історія Русів" Георгія Конісько
го - про військові прийоми українського війська.